Потрапили у засідку. «Буба» став «насипати. По ньому дали з бронебійного. «Прошили» наскрізь. Він падає і запитує: «Що, «Жук», по ходу я триста»? Не став приховувати правди: «Та ні, кажу, по ходу ти двісті». Відповідь: «Я так і зрозумів». Це були останні слова воїна. Він сплюнув кров’ю і помер.
Кремезний на вигляд, «Буба» не знав утоми.
Міг йти до втрати пульсу і не падати. Є відома історія як він вирвався з оточення. «Буба» з двома побратимами брали терикон. Потрапили в оточення. Сиділи в шахті . Чули по голосах противника, що він уже поруч. Почали шукати «схованку». Там була «сітка», що знімається. Там був простір – суто, аби лягти. Бійці туди залізли і провели троє діб. Без їжі та води. Чули, що вороги ходять і шукають їх. Але «схованку» не знайшли. Найсмішніше: один з наших бійців дуже хропів. «Буба» розповідав: тільки прикимарити розвернуся, а він починає «свистіти». Я його смикаю: тихенько-тихенько.
У якийсь ранок настало затишшя, бої припинилися. «Буба» вийшов з «укриття» першим. За ним – побратими. Ми уже не сподівалися їх побачити живими, а тут такий сюрприз. «Здоров, братику, я тебе дуже радий бачити»
Полеглий воїн завжди їв нашвидкоруч. Не мав часу. Багато палив. Особливо перед виходом на позицію. У вільний час дивився відео в ютуб і переписувався з жінкою. Часто брав полонених.
Доставляв їх з презирливою фразою: «Візьміть оцих». Завжди пам’ятатиму вираз його обличчя вже мертвого. Воно було сумне. Очевидно, жалкував, що не зможе далі займатися своєю справою – нищити ворогів. Тепер вона за нами.
