2013-го «Монако» мав йти на строкову службу. Йому відмовили за станом здоров’я.
23 лютого 2022 року вкотре вирушив до Польщі. Хотів повертатися. Але спочатку треба було перевезти батьків, допомогти біженцям, дітям. Влітку твердо вирішив – в Україну. Бо не міг інакше: усі друзі в армії. Приходжу я в липні 2022-го до ТЦК. Виявилося, немає моїх документів. Пересидів зиму 2022/23. Навесні 2023-го знову ТЦК. Почекайте, кажуть, ми вас наберемо. Ні, відповідаю, я уже не можу чекати. Запропонували підписати контракт на три роки. Потрапив в «Десну». Мав йти на артилериста, але не приїхав представник. Надійшла пропозиція стати сапером. Подумав: наче цікава, незвичайна робота. Небезпечна, так. Але що приваблює: сапер – це ж гра в шахи з ворогом. Чим більша твоя фантазія, тим ефективніша робота.
З побратима, уже виставили понад 4000 протипіхотних мін, тисячі протитанкових, сотні кілометрів інженерних загороджень.
Недавно перекривали посадку протипіхотними мінами. Розуміли, що саме цим шляхом рухатиметься ворог. Усі «подарунки» спрацювали, взвод окупантів був знищений.
Трапляються моменти невпевненості і страху. Але ти розумієш: повинен максимально полегшити завдання піхоти. Щоб контролювати ситуацію, завжди потрібно мати холодний розум. Якось з емоціями не впорався – вигоряння. Навіть панічна атака. Нічого, поговорив з командиром, все владнали.
Боєць зізнається: за час війни коло його друзів зменшилося.
У деяких з них своє життя. В мене немає часу їм телефонувати. Мій ранок починається зі сніданку та сну. Бо вночі я на роботі.
У «Монако» є дівчина, але боєць воліє не розкривати її ім’я. Чутливий до стосунків він не хоче виносити їх назагал. Твердо каже тільки про своїх майбутніх дітей.
Коли вони запитають мене, хто такі росіяни, відповім просто – ті, хто хотіли убити вашого батька.
